Серце і судини

Інфарктна маска аортоартеріїту

2019-04-09T15:32:05+03:00

Артеріїт Такаясу (АТ) належить до групи системних васкулітів з переважним ураженням судин великого діаметра. Це захворювання характеризується гранулематозним запаленням аорти і її основних гілок. Ускладненнями АТ можуть бути інфаркт міокарда, інсульт, серцева недостатність, що розвиваються в осіб молодого віку з інтактними судинами. АТ — складне для діагностики та лікування захворювання. Оскільки його прогресування може призводити до летальних випадків, своєчасне встановлення діагнозу й адекватна терапія покращують прогноз. Тому представлений клінічний випадок може бути цікавий клініцистам.

Петля легеневої артерії: діагностика та хірургічне лікування

2019-04-09T13:31:19+03:00

Мета роботи — вивчити досвід хірургічного лікування ізольованої та асоційованої з вадами трахеї і серця петлі легеневої артерії, проаналізувати лікувальну тактику, ускладнення та методи їх корекції.

Матеріали і методи. Для діагностики використано езофагографію, цифрову субтракційну ангіографію, трахеобронхоскопію та ехокардіографію. Хірургічне лікування застосовували в усіх випадках, незважаючи на вік пацієнтів та асоційовані вади.

Результати та обговорення. Протягом 35річного періоду (1982 — 2017 рр.) 93 пацієнти з різними варіантами судинного кільця були прооперовані в одному центрі. Більшість пацієнтів були раннього віку (n = 75; 80,6 %). З них 8 (8,6 %), які мали петлю легеневої артерії, залучили в дослідження. Один з них мав подвійне судинне кільце, утворене петлею легеневої артерії та подвійною дугою аорти. Вік пацієнтів на момент операції становив від 21 дня до 24 місяців (у середньому (12,9 ± 2,3) доби, медіана 12,5), маса тіла — від 3,7 до 12,5 кг (у середньому (9,6 ± 0,9) кг, медіана 9,3 кг). Четверо пацієнтів мали ізольовану петлю легеневої артерії (перша група), інші четверо — асоційовані вади трахеї або серця (друга група). Асоційовані вади охоплювали повні хрящові кільця трахеї (n = 4), дефект міжшлуночкової перегородки (n = 1), подвійне судинне кільце й тотальний аномальний дренаж легеневих вен (n = 1). Ізольована петля легеневої артерії була коригована доступом через ліву торакотомію без штучного кровообігу. Судинний анастомоз формували за методикою «риб’ячого рота» для запобігання післяопераційному стенозуванню. У випадках асоційованого стенозу трахеї та септального дефекту серця корекцію виконували через стернотомію в умовах штучного кровообігу. Корекцію стенозу трахеї проводили шляхом резекції трахеї або ковзної трахеопластики. У пацієнта з подвійним судинним кільцем та аномальним дренажем легеневих вен корекцію проводили стадійно: процедура Рашкінда, потім роз’єднання подвійної дуги аорти і реімплантація легеневої артерії. Частота виживання в першій групі — 100 %, тоді як у другій групі троє пацієнтів померли, у тому числі пацієнт із подвійним судинним кільцем. Загальна летальність становила 37,5 %. Стеноз судинного анастомозу в одному випадку був коригований балонною дилатацією.

Висновки. Ізольована петля легеневої артерії може бути коригована доступом через ліву торакотомію без штучного кровообігу, тоді як у разі асоційованих вад корекцію слід виконувати через стернотомію в умовах штучного кровообігу. Судинний анастомоз за методикою «риб’ячого рота» ефективний у запобіганні стенозуванню. Балонна дилатація стенозованого анастомозу легеневої артерії дає змогу відновити кровообіг лівої легені. Асоційовані вади серця і трахеї істотно підвищують летальність у пацієнтів з петлею легеневої артерії. У разі асоційованих вад серця доцільна симультанна корекція внутрішньосерцевої гемодинаміки та декомпресія респіраторного тракту.

Реконструктивні операції на артеріях стопи в лікуванні критичної ішемії нижніх кінцівок

2019-04-09T13:38:31+03:00

Мета роботи — проаналізувати результати реконструктивних операцій на артеріях стопи в лікуванні хворих із критичною ішемією нижніх кінцівок (КІНК).

Матеріали і методи. За період від січня 2008 р. до вересня 2017 р. у відділенні судинної хірургії Львівської обласної клінічної лікарні виконано реконструктивні операції на артеріях стопи у 41 хворого з КІНК. Середній вік пацієнтів — 65 (62,97 %) років, чоловіки становили переважну більшість — 34 (82,9 %), жінок, відповідно, було 7 (17,1 %). За період спостереження виконано 5 (12,2 %) високих ампутацій, у 28 (68,3 %) випадках обмежилися некректоміями та малими ампутаціями.

Результати та обговорення. У цілому вдалося зберегти кінцівки в 36 (87,8 %) хворих. Використання підколінної артерії як притоки забезпечувало кращі показники прохідності порівняно із шунтами від стегнової артерії, статистично значущої залежності прохідності шунтів від місця локалізації дистального анастомозу не виявлено.

Висновки. Реконструктивна хірургія артерій стопи є ефективним методом корекції КІНК у хворих із дистальними оклюзійностенотичними ураженнями. Краща прохідність шунтів спостерігається в разі використання як притоки підколінної артерії, причому залежності від місця локалізації дистального анастомозу не встановлено.

Доцільність виконання каротидної ендартеректомії до 48 —72 годин після гострого порушення мозкового кровообігу у хворих із симптоматичним стенозом внутрішньої сонної артерії більше 50 %

2019-04-09T15:10:38+03:00

Мета роботи — оцінити результати виконання каротидної ендартеректомії (КЕ) в гострий період ішемічного інсульту.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати КЕ у 260 хворих із симптоматичним стенозом внутрішньої сонної артерії.

Результати та обговорення. У 2011 — 2013 рр. (118 пацієнтів) переважали операції із відтермінуванням КЕ після 5 — 6 тижнів від моменту гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК); за період 2014 — 2016 рр. (142 пацієнти) виражено переважало виконання КЕ до 14 діб від моменту ГПМК. Різниця щодо частоти виникнення післяопераційних ускладнень у симптоматичних пацієнтів, у яких КЕ виконували в ургентному режимі, статистично незначуща порівняно з пацієнтами, у яких КЕ виконували через 5— 6 тижнів після ГПМК. З огляду на високий ризик рецидиву інсульту протягом перших 14 діб невідкладна КЕ — ефективний хірургічний метод профілактики ГПМК.

Висновки. КЕ до 48 — 72 год показана хворим із нестабільною неврологічною симптоматикою, повторними ГПМК протягом доби, а також пацієнтам із нестабільною атеросклеротичною бляшкою.

Актуальні методи діагностики пухлини каротидного вузла

2019-04-09T15:12:35+03:00

Мета роботи — покращити діагностику пухлин каротидного вузла (ПКВ).

Матеріали та методи. Проаналізовано структуру, результати діагностики та хірургічного лікування 65 пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної хірургії Львівської обласної клінічної лікарні у період від 1995 р. до 2016 р. У досліджуваній групі в 36 випадках виявлено ПКВ, у 29 пацієнтів, які були скеровані з медичних установ з попереднім діагнозом «ПКВ», — пухлини іншого онкогенезу в ділянці шиї. Обстеження пацієнтів охоплювало фізикальне дослідження, ультрасонографію (УСГ), комп’ютерну томографію (КТ), магнітнорезонансну томографію (МРТ). Остаточно діагноз підтверджували на основі патогістологічного висновку.

Результати та обговорення. Під час первинного огляду пацієнтів пальпаторно на шиї зазвичай виявляли симптом «плюс тканини» зліва або справа в проекції біфуркації загальної сонної артерії у 36 пацієнтів. У 5 (14 % у структурі ПКВ) виявили синхронні утвори з обох боків шиї в проекції біфуркації загальної сонної артерії. Під час пальпації ПКВ мала такі характеристики: тугоеластичної консистенції, не болюча, не спаяна з навколишніми тканинами та незначно зміщувалася поперечно відносно осі шиї, пульсує синхронно із сонними артеріями. Пацієнтам проведено УСГ сонних артерій, при цьому розрахована діагностична чутливість УСГ для виявлення ПКВ, що становила 93 %, специфічність — 92 %, точність — 92 %. У досліджуваних пацієнтів УСГ доповнена КТ із контрастуванням у 14 (22 %) та МРТ у 2 (3 %) випадках. Біопсію пухлини і сторожового лімфатичного вузла виконано у 2 (3 % від загальної кількості досліджуваних) пацієнтів з ПКВ та у 5 (8 % від загальної кількості досліджуваних) пацієнтів з пухлинами іншого генезу. Біопсія не була інформативною, оскільки в отриманому гістологічному матеріалі не виявлено специфічних змін, що не дало змоги встановити пухлинний генез доопераційно.

Висновки. УСГ — високоінформативний і чутливий метод діагностики ПКВ. На доопераційному етапі діагностики УСГ можна використовувати для диференціації ПКВ від інших пухлин шиї.

Циркадна регуляція та порушення серцевого ритму в пацієнтів з гіпертонічною хворобою і частими рецидивами фібриляції передсердь

2019-04-09T15:14:04+03:00

Мета роботи — визначити особливості циркадної регуляції і порушень серцевого ритму за даними холтерівського моніторування електрокардіограми (ХМ ЕКГ) у пацієнтів з гіпертонічною хворобою (ГХ) і частими рецидивами фібриляції передсердь (ФП) залежно від клінічної форми та вегетативного варіанта аритмії.

Матеріали і методи. Обстежено 146 пацієнтів з ГХ II стадії, ускладненою частими рецидивами ФП, віком від 37 до 86 років. Як групу порівняння обстежено 26 пацієнтів з ГХ II стадії без ФП, яку заперечували за допомогою анамнестичних даних і даних ХМ ЕКГ, віком від 39 до 74 років. Тривалість аритмічного анамнезу коливалася від 1 до 30 років (у середньому (5,7 ± 0,5) року). У 56 (38,4 %) хворих перебіг захворювання свідчив про пароксизмальну аритмію і в 90 (61,6 %) — про персистентну. Анамнез ГХ коливався від 1 до 40 років і в середньому становив (11,6 ± 0,6) року. У всіх хворих проведено ХМ ЕКГ згідно зі стандартним протоколом.

Результати та обговорення. У хворих з ФП незалежно від форми аритмії, на відміну від пацієнтів без ФП, спостерігали статистично значуще збільшення загальної кількості суправентрикулярних екстрасистол (СЕ) на добу (р < 0,0001). У хворих з ФП парні і групові СЕ реєстрували статистично значуще частіше (р < 0,0001). У 35,7 % пацієнтів з пароксизмальною і у 33,3 % — із персистентною ФП реєстрували короткі безсимптомні епізоди суправентрикулярної пароксизмальної тахікардії (СВПТ). Такі епізоди не виявляли у хворих без ФП (р < 0,001). Аналіз епізодів безбольової ішемії міокарда показав статистично значущі відмінності в реєстрації цих епізодів у пацієнтів із персистентною ФП порівняно з хворими без ФП (38,9 і 19,2 % відповідно; р = 0,05). Дисперсія інтервалу QT статистично значуще вища у групах хворих з ФП порівняно з хворими без аритмії (р < 0,05). Показник дисперсії PQ/QT статистично значуще менший у хворих з ФП порівняно з пацієнтами без аритмії (р < 0,05). При вагусному варіанті ФП реєстрували значно менші денну частоту серцевих скорочень (р < 0,04) і циркадний індекс (ЦІ) (р = 0,02) і статистично значуще більше середньодобових безсимптомних епізодів СВПТ (р < 0,04). Своєю чергою, при змішаному варіанті визначаються статистично значуще більші ЦІ (р < 0,05), добова кількість СЕ (р < 0,04) і кількість епізодів парних і групових СЕ (р < 0,04).

Висновки. У пацієнтів з ГХ і частими рецидивами ФП за даними ХМ ЕКГ порівняно з хворими на ГХ без нападів ФП упродовж доби виникає статистично значуще більше СЕ, парних і групових СЕ, епізодів СВПТ, безбольової ішемії міокарда, збільшуються дисперсія QT і відношення дисперсія PQ/дисперсія QT. Не виявлено принципових відмінностей щодо показників ХМ ЕКГ в пацієнтів з різними клінічними формами ФП. Існують деякі принципові відмінності щодо показників ХМ ЕКГ при різних вегетативних варіантах ФП. Так, при вагусному варіанті ФП реєструються суттєво нижчі денна частота серцевих скорочень і ЦІ та суттєво більша середньодобова кількість безсимптомних епізодів СВПТ. Водночас при змішаному варіанті визначали суттєво вищий ЦІ, більше СЕ та епізодів парних і групових СЕ на добу порівняно з іншими вегетативними варіантами аритмії.

Профілактика тромбоемболії легеневої артерії на тлі трансфасціального тромбозу

2019-04-09T15:16:02+03:00

Мета роботи — обґрунтувати показання до хірургічної профілактики тромбоемболії легеневої артерії при трансфасціальних тромбозах у системі нижньої порожнистої вени.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження та хірургічного лікування 125 пацієнтів із трансфасціальним тромбозом, пролікованих у відділенні хірургії судин Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака протягом 1995 — 2014 рр. Чоловіків було 47 (37,6 %), жінок 78 (62,4 %) віком від 16 до 83 років, у середньому (53,0 ± 2,5) року. Частота трансфасціального тромбозу серед усіх пролікованих пацієнтів (n = 1601) з гострим варикотромбофлебітом за згаданий період — 7,8 % спостережень. Для обстеження хворих застосували лабораторні та інструментальні методи дослідження: ультразвукову допплерографію та ультразвукове дуплексне сканування (Aloka3500, Японія; My Lab50, Італія; HDI1500 ATLPhilips; Ultima Pro30, z.one Ultra, Zonare Medical Systems Inc., США).

Результати та обговорення. У 62 (49,6 %) пацієнтів поширення тромботичного процесу на глибоку венозну систему відбувалося в ділянці сафенофеморального співгирла з переходом на загальну стегнову вену, довжина рухомої частини тромботичних мас варіювала від 1,5 до 7,5 см, у середньому (4,2 ± 0,7) см. У 54 (87,1 %) пацієнтів при поширенні рухомої верхівки тромботичних мас за межі сафенофеморального співгирла довжиною до 3 см тромбектомію вдалося виконати через гирло великої підшкірної вени на висоті проби Вальсальви. У 8 (12,9 %) пацієнтів з метою тромбектомії виконали венотомний розріз загальної стегнової вени. У 20 (16,0 %) хворих поширення тромботичного процесу на глибоку венозну систему спостерігали в ділянці сафенопоплітеального співгирла з переходом на підколінну вену. Довжина рухомої частини тромботичних мас при поширенні через сафенопоплітеальне співгирло варіювала від 1,5 до 5,5 см, у середньому (3,3 ± 0,5) см. У 15 (75,0 %) пацієнтів вдалося виконати тромбектомію з підколінної вени через гирло малої підшкірної вени, а у 5 (25,0 %) під час тромбектомії виконували венотомію підколінної вени. Перехід тромботичного ураження через перфорантні вени гомілки виявили у 43 (34,4 %) пацієнтів. При цьому верхівка тромботичних мас локалізувалася в гомілкових венах у 7 (16,3 %), у суральних венах — у 16 (37,2 %), у підколінній вені — у 17 (39,5 %) та в поверхневій стегновій вені — у 3 (7,0 %) пацієнтів. У 7 хворих при локалізації верхівки тромботичних мас у перфорантній вені виконували тромбектомію з останньої під час компресії литкових м’язів та лігування перфорантної вени. У разі переходу тромботичних мас через перфорантні вени на гомілкові вени у 7 пацієнтів виконали лігування підколінної вени нижче від впадіння малої підшкірної вени з метою профілактики тромбоемболії легеневої артерії. У 26 пацієнтів виконали відкриту тромбектомію з підколінної вени або сурального венозного синуса за допомогою венотомії з наступним лігуванням уражених венозних синусів. У 3 пацієнтів у разі поширення процесу на підколінну й поверхневу стегнову вену виконали лігування останньої нижче від впадіння гирла глибокої стегнової вени.

Висновки. У випадку трансфасціального тромбозу з метою профілактики тромбоемболії легеневої артерії слід розширити об’єм оперативного втручання. Пацієнтам із трансфасціальним тромбозом незалежно від радикальності операції слід призначити лікування, як при тромбозі глибоких вен.

Малоінвазивне багатосудинне коронарне шунтування в умовах передньолатеральної торакотомії

2019-04-09T15:17:18+03:00

Мета роботи — описати розроблену нами методику малоінвазивного багатосудинного коронарного шунтування в умовах передньолатеральної мініторакотомії з використанням штучного кровообігу та гіперкаліємічної кров’яної кардіоплегії; оцінити першу групу послідовно оперованих пацієнтів.

Матеріали і методи. Метод використано у 29 пацієнтів. В усіх хворих виконано повну реваскуляризацію міокарда з використанням від 2 до 5 шунтів, у середньому (3,37 ± 0,82) на пацієнта. Ліва внутрішня мамарна артерія використана в кожного пацієнта, права внутрішня мамарна артерія — у 4, радіальна артерія — у 5, венозні кондуїти застосовано у 23, повна артеріальна реваскуляризація виконана в 6 пацієнтів.

Результати та обговорення. Летальних випадків не було. Час перетиснення аорти в оперованих пацієнтів становив від 48 до 146 хв, у середньому (75,8 ± 21,0) хв. Загальний час штучного кровообігу становив від 103 до 296 хв, у середньому (145,5 ± 38,4) хв. Загальний час операції — від 180 до 495 хв, у середньому (287,4 ± 61,7) хв. Об’єм ексудату протягом перших 12 год після операції становив (456,55 ± 214,39) мл. Післяопераційні дренажі залишалися в середньому протягом 48 год. Час штучної вентиляції легень у середньому становив (7,6 ± 15,6) год. Перебування в палаті інтенсивної терапії тривало (2,58 ± 1,21) доби.

Висновки. Малоінвазивне коронарне шунтування в умовах передньолатеральної торакотомії — ефективний і безпечний метод хірургічної реваскуляризації міокарда. Методика дає змогу виконати повну реваскуляризацію міокарда незалежно від кількості шунтів, фракції викиду лівого шлуночка, якості та розміру коронарних судин, віку пацієнта.

Вплив дотримання рекомендацій з лікування в першу добу інфаркту міокарда із зубцем Q задньої стінки лівого шлуночка із залученням правого шлуночка на клінічний перебіг захворювання

2019-04-09T15:23:20+03:00

Мета роботи — визначити зв'язок між повнотою виконання рекомендацій з лікування в першу добу інфаркту міокарда із зубцем Q (QІМ) задньої стінки лівого шлуночка (ЗСЛШ) з поширенням на правий шлуночок (ПШ) і клінічним перебігом захворювання.

Матеріали і методи. Обстежено 155 хворих з ІМ ПШ на тлі QІМ ЗСЛШ віком (64,11 ± 2,42) року, серед яких було 103 (66,5 %) чоловіки і 52 (33,5 %) жінки. Пацієнтів поділили на дві групи: 1ша — 29 (18,7 %) осіб, у яких розвинулися тяжкі гемодинамічні ускладнення (кардіогенний шок (КШ) та альвеолярний набряк легень (III класу за Killip)); 2га — 126 (81,3 %) хворих зі стабільною гемодинамікою. Оцінювали якість терапії в першу добу лікування ІМ.

Результати та обговорення. Тяжкі гемодинамічні ускладнення частіше виникали в жінок (р = 0,0016), асоціювалися з пізнішими термінами госпіталізації (p < 0,05) та невиконанням електрокардіографії саме у правих грудних відведеннях (RV3—RV4) (р = 0,00001) на догоспітальному етапі. Розвиток КШ та альвеолярного набряку легень III класу за Killip у хворих з QІМ ЗСЛШ з поширенням на ПШ пов’язаний із недостатнім призначенням адекватних навантажувальних доз антитромбоцитарних препаратів (р = 0,001), антикоагулянтів (р = 0,00002) і статинів (р = 0,037) на догоспітальному етапі. Доведено зв’язок між розвитком тяжких гемодинамічних порушень і недостатнім застосуванням інфузійних розчинів з метою відновлення переднавантаження на ПШ (р = 0,011) і високою частотою застосування препаратів з властивостями вазодилататорів, зокрема інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту / антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (р = 0,0004), нітропрепаратів (89,7 %; р = 0,0005), діуретиків (62,1 %; р = 0,0012) та сірнокислої магнезії (51,7 %; р = 0,002).

Висновки. У хворих з QІМ ЗСЛШ із поширенням на ПШ розвиток життєво небезпечних гемодинамічних ускладнень, зокрема КШ та альвеолярного набряку легень III класу за Killip, статистично значуще пов’язаний з низьким рівнем діагностики ІМ ПШ та недотриманням рекомендацій з лікування в першу добу ІМ.

Реваскуляризація нижніх кінцівок в умовах ризику розвитку реперфузійних ускладнень

2019-04-09T15:25:15+03:00

Мета роботи — запобігти розвитку реперфузійних ускладнень під час реваскуляризаційного оперативного лікування пацієнтів з атеросклеротичною оклюзією магістральних артерій нижніх кінцівок і з високим ризиком розвитку реперфузійних ускладнень.

Матеріали і методи. У роботу залучено 52 пацієнтів з високим ризиком розвитку реперфузійних ускладнень, який оцінювали за вмістом Среактивного білка, лактату, ступенем синдрому ендогенної інтоксикації. Передопераційна підготовка пацієнтів охоплювала пролонговану епідуральну анестезію, сеанси лейкаферезу, внутрішньовенне введення розчину гідроксиетилкрохмалю й алпростадилу, корвітину. Реваскуляризацію артеріального русла здійснювали із застосуванням низки прийомів та методів хірургічного втручання.

Результати та обговорення. Дотримуючись наведених принципів, прооперували 52 пацієнтів. У післяопераційний період діагностовано 7 (13,5 %) випадків вияву реперфузійного синдрому.

Висновки. Патогенетично обґрунтована передопераційна підготовка й застосування прийомів та хірургічних втручань у складі реваскуляризаційного оперативного лікування пацієнтів з атеросклеротичною багаторівневою оклюзією магістральних артерій нижніх кінцівок і з високим ризиком розвитку реперфузійних ускладнень дали можливість запобігти розвитку низки реперфузійних та тромботичних ускладнень.

Вплив обробки оксигенатора адаптаційною композицією під час аортокоронарного шунтування на зміну клітин крові

2019-04-09T15:28:31+03:00

Мета роботи — оцінити вплив обробки контактної поверхні оксигенатора адаптаційною композицією (АК) на основі альбуміну сироватки крові реципієнта на зміни клітин крові пацієнта.

Матеріали і методи. На базі хірургічного центру ДНУ «Науковопрактичний центр профілактичної та клінічної медицини» ДУС за період листопад 2016 р. — березень 2017 р. прооперовано 42 хворих з використанням апарата штучного кровообігу. Пацієнтів поділили на дві групи: у першій групі (30 хворих, 24 чоловіки і 6 жінок) операції виконували з апаратом штучного кровообігу без обробки оксигенатора АК, у другій групі (12 хворих, 9 чоловіків і 3 жінки) оксигенатор обробляли АК. Ефективність обробки АК визначали за загальним аналізом крові та станом еритроцитів.

Результати та обговорення. Обробка оксигенатора АК сприяє зменшенню реакції організму на чужорідне тіло: у пацієнтів, у яких застосовували обробку оксигенатора АК, визначали незначне збільшення вмісту лейкоцитів, зниження частки лімфоцитів і гранулоцитів. Також у цих хворих відсутність ехіноцитів і мікроцитів свідчить про адекватне кисневе забезпечення еритроцитів.

Висновки. Обробка контактної поверхні оксигенатора АК сприяє зменшенню реакції організму на нього та покращує обмін еритроцитів на газообмінній мембрані.

Комплексна оцінка ступеня тяжкості вади і клінічного функціонального статусу в дорослих із природженими аномаліями серця

2019-04-09T15:30:23+03:00

Мета роботи — здійснити комплексну оцінку ступеня тяжкості вади і клінічного функціонального статусу дорослих із природженими вадами серця (ПВС).

Матеріали і методи. У дослідження залучено 456 дорослих, які послідовно звернулися в ДУ «Науковопрактичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України» від 1 січня 2014 р. до 31 грудня 2015 р. з діагнозом ПВС (225 (49,3) % чоловіків і 231 (50,7 %) жінка віком у середньому (27,4 ± 0,5) року (від 18 до 67 років)). Тяжкість ПВС і стану пацієнта оцінювали з використанням шкал за складністю первинного діагнозу (шкала 1) та за індексом тяжкості вади (шкала 2); функціональний статус — шляхом оцінки індексу здатності до нормальної життєдіяльності (Ability Index, WarnesSomerville Index) (шкала 3), функціонального індексу для визначення стану дорослих із ПВС (Congenital heart disease functional index, Moons Index) (шкала 4) та класифікації серцевої недостатності (СН) за NYHA (шкала 5).

Результати та обговорення. Серед пацієнтів зі складними ПВС отримано статистично значущі розбіжності в показниках шкали 3 за І, ІІІ і ІV функціональним класом (ФК) порівняно із хворими із простими вадами, у пацієнтів із помірно складними ПВС — за ІІ, ІІІ та ІV ФК. У пацієнтів із помірно складними ПВС отримано статистично значущі розбіжності в показниках шкали 3 лише за І і ІІ ФК порівняно із хворими із простими вадами. Порівняльний аналіз шкали 4 показав статистично значущі розбіжності в показниках у пацієнтів зі складними ПВС за ІІ, ІV та V ФК порівняно з хворими із простими вадами, і за ІІ—V ФК — із помірно складними ПВС. У пацієнтів із помірно складними аномаліями отримано статистично значущі розбіжності в показниках за І — ІІІ ФК порівняно з хворими із простими вадами. Порівняльний аналіз показників шкал 5 і 1 показав ідентичні статистично значущі розбіжності, відображені в порівнянні зі шкалою 3.

Висновки. Стан здоров’я дорослих хворих із ПВС та магістральних судин необхідно оцінювати не лише за складністю вихідної аномалії, кількістю проведених хірургічних та черезшкірних втручань, а й за загальним клінічним статусом з використанням відповідної класифікації — індексу здатності до нормальної життєдіяльності, функціонального індексу для визначення стану здоров’я дорослих із ПВС і толерантності до фізичного навантаження з визначенням ФК СН за NYHA.

Оцінка якості життя хворих із трофічними виразками венозного генезу

2019-04-09T15:31:15+03:00

Мета роботи — оцінити якість життя у хворих із трофічними виразками венозного генезу.

Матеріали і методи. Проведено анкетування 85 хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні з приводу трофічних виразок венозного генезу. У всіх хворих була хронічна венозна недостатність С4—С6 стадії за класифікацією CEAP. Середній вік — 74 роки. Тривалість існування виразки — не менше 1 року. Для оцінювання якості життя пацієнтів обрали шкалу CIVIQ. Загальний бал, отриманий у результаті опитування, був у межах значень від 20 до 100, і чим більша кількість балів, тим нижча якість життя.

Результати та обговорення. Після анкетування підраховували бали. Під час порівняння двох груп хворих виявлено, що при розрахунку за стандартною формулою в основній групі показник якості життя дорівнював 45,7 бала, у контрольній групі — 23 бали. Отже, наявність хронічної венозної недостатності і, як наслідок, трофічної виразки погіршує якість життя майже у 2 рази.

Висновки. Ускладнені форми варикозної хвороби значно погіршують якість життя пацієнтів і створюють як фізичний, так і моральний дискомфорт протягом тривалого часу.

Інноваційні технології в хірургії судин

2018-05-18T20:38:50+03:00

Мета роботи — знайти нові діагностичні й лікувальні напрямки в судинній хірургії та вивчити їх технології в межах експериментального і клінічного дослідження.

Матеріали і методи. 1) Температура при електрозварюванні біологічних тканин коливалася від 4 до 146 °С, середня робоча температура під час процесу зварювання становила 88,4 °С. Перешкоди фільтрували за допомогою функцій шумового фільтра й фільтра LowPass FIR із частотою зрізу 20 Гц. Гістологічні препарати вивчали з використанням мікроскопа Olympus BX 51, цифрової камери Olympus C5050Z і програмного забезпечення Olympus DPSoft. 2) Для визначення фактичної форми судин виконували магнітнорезонансну томографію (МРТ). Для побудови їх просторової форми використовували програми 3Dреконструкції зображень МРТ Invesalins. Макет твердотільної моделі артерії створювали за допомогою лазерного 3Dпринтера. Для опису форми стисненого перетину артерії застосовували графоаналітичні методи. 3) Поліморфізм гена NOS3 (позначення однонуклеотидного генетичного поліморфізму (SNP) за референсним сиквенсом людини — rs1799983) та поліморфізм гена CRAT (позначення SNP за референсним сиквенсом людини — rs2296771) визначали методом полімеразноланцюгової реакції в режимі реального часу. Для ідентифікації поліморфних алелей ампліфікували відповідну ділянку ДНК за стандартним набором праймерів з використанням явища переносу енергії за допомогою флуоресцентного резонансу (FRET).

Результати та обговорення. 1) Під час електрозварювання на стінках артерії між електродами утворювався шов, який складався зі щільної напівпрозорої тканини світлокоричневого кольору із чіткою межею по краю розташування електродів. Мікроскопічно субстанція електрозварювального шва представлена гомогенною густою речовиною, що утворювалася з коагульованих і міцно з’єднаних одна з одною білкових структур, основою яких були колагенові волокна стінки судини. 2) За допомогою програми 3Dреконструкції зображень МРТ Invesalins здійснено 3Dреконструкцію артерій шийного відділу, що об’єктивно відображає стан хребтової артерії в місці її звуження. Реконструкція просторової форми артерії дала можливість створити макет твердотільної моделі артерії за допомогою лазерного 3Dпринтера. Методом макетування відтворювали точну копію (фізичну модель) артерій відповідно до їх графічного визначення в результаті проведення МРТ. 3) За результатами генетичних досліджень виокремили групу хворих зі схильністю до розвитку ендотеліальної та мітохондріальної дисфункції, у яких застосовували препарат «Тіворель» (4,2 г аргініну гідрохлориду і 2,0 г Lкарнітину). Ендотеліальну функцію в цій групі хворих оцінювали натще за величиною потікопосередкованої вазодилатації (ПОВД), яка відображає здатність плечової артерії розширюватися у відповідь на індуковану ішемією гіперемію, а також дає змогу оцінити локальну біологічну активність. Застосування Lаргініну зумовлювало статистично значуще збільшення ПОВД, що вказує на відновлення порушеної функції ендотелію.

Висновки. 1) Міцність з’єднання тканин у зоні утворення електрозварювального шва залежить від ступеня гомогенізації тканин, що утворюють його субстанцію. 2) Графічне 3Dмоделювання патологічно звужених артерій та комп’ютерна обробка даних МРТ судин дає змогу на основі масиву діагностичних критеріїв точно визначити місце, характер і просторову характеристику екстравазальної компресії. Графоаналітичні методи опису форми артерій за перетинами твердотільної моделі слугують теоретичним підґрунтям для створення принципово нового методу дослідження судин при їх екстравазальній компресії. 3) Під час вибору тактики персоніфікованого лікування у хворих з ішемічними ураженнями тканин основою має бути проведення генетичних досліджень, а саме визначення однонуклеотидних генетичних поліморфізмів (SNP), наприклад, поліморфізм гена NOS3, що відповідає за синтез білка «ендотеліальна синтаза оксиду азоту» (rs1799983), та гена CRAT, що відповідає за синтез білка «карнітинОацетилтрансфераза» (rs2296771). Ідентифікація мутантних гомозигот свідчить про вроджену схильність до ендотеліальної та мітохондріальної дисфункції в судинах, розвитку атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, серцевої недостатності.

Протективний вплив альфа-ліпоєвої кислоти на серцево-судинні захворювання, зумовлені оксидативним стресом

2019-04-09T15:33:09+03:00

Стаття присвячена розгляду протективних властивостей альфа-ліпоєвої кислоти в пацієнтів кардіологічного профілю, зокрема із супутнім цукровим діабетом 2 типу, які становлять групу високого й дуже високого серцево-судинного ризику. Досить докладно розглянуті сучасні патогенетичні механізми ушкодження судинної стінки при дисфункції ендотелію, оксидативному стресі в пацієнтів із серцево-судинною патологією, зокрема із супутнім цукровим діабетом 2 типу. Особливу увагу приділено ролі патогенетично обґрунтованої терапії із застосуванням альфа-ліпоєвої кислоти, що має широкий спектр плейотропних ефектів і впливає на показники оксидативного стресу, атерогенну дисліпідемію та ендотеліальну дисфункцію, запалення, атеросклероз. Систематично, спираючись на дані доказової медицини, викладено особливості впливу альфа-ліпоєвої кислоти на метаболічні процеси в організмі, її роль у системі антиоксидантного захисту, а також її цитопротективні властивості, що обґрунтовують раціональність застосування альфа-ліпоєвої кислоти в пацієнтів кардіологічного профілю.