Профілактика тромбоемболії легеневої артерії на тлі трансфасціального тромбозу

Анотація

Мета роботи — обґрунтувати показання до хірургічної профілактики тромбоемболії легеневої артерії при трансфасціальних тромбозах у системі нижньої порожнистої вени.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження та хірургічного лікування 125 пацієнтів із трансфасціальним тромбозом, пролікованих у відділенні хірургії судин Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака протягом 1995 — 2014 рр. Чоловіків було 47 (37,6 %), жінок 78 (62,4 %) віком від 16 до 83 років, у середньому (53,0 ± 2,5) року. Частота трансфасціального тромбозу серед усіх пролікованих пацієнтів (n = 1601) з гострим варикотромбофлебітом за згаданий період — 7,8 % спостережень. Для обстеження хворих застосували лабораторні та інструментальні методи дослідження: ультразвукову допплерографію та ультразвукове дуплексне сканування (Aloka­3500, Японія; My Lab­50, Італія; HDI­1500 ATL­Philips; Ultima Pro­30, z.one Ultra, Zonare Medical Systems Inc., США).

Результати та обговорення. У 62 (49,6 %) пацієнтів поширення тромботичного процесу на глибоку венозну систему відбувалося в ділянці сафено­феморального співгирла з переходом на загальну стегнову вену, довжина рухомої частини тромботичних мас варіювала від 1,5 до 7,5 см, у середньому (4,2 ± 0,7) см. У 54 (87,1 %) пацієнтів при поширенні рухомої верхівки тромботичних мас за межі сафено­феморального співгирла довжиною до 3 см тромбектомію вдалося виконати через гирло великої підшкірної вени на висоті проби Вальсальви. У 8 (12,9 %) пацієнтів з метою тромбектомії виконали венотомний розріз загальної стегнової вени. У 20 (16,0 %) хворих поширення тромботичного процесу на глибоку венозну систему спостерігали в ділянці сафено­поплітеального співгирла з переходом на підколінну вену. Довжина рухомої частини тромботичних мас при поширенні через сафено­поплітеальне співгирло варіювала від 1,5 до 5,5 см, у середньому (3,3 ± 0,5) см. У 15 (75,0 %) пацієнтів вдалося виконати тромбектомію з підколінної вени через гирло малої підшкірної вени, а у 5 (25,0 %) під час тромбектомії виконували венотомію підколінної вени. Перехід тромботичного ураження через перфорантні вени гомілки виявили у 43 (34,4 %) пацієнтів. При цьому верхівка тромботичних мас локалізувалася в гомілкових венах у 7 (16,3 %), у суральних венах — у 16 (37,2 %), у підколінній вені — у 17 (39,5 %) та в поверхневій стегновій вені — у 3 (7,0 %) пацієнтів. У 7 хворих при локалізації верхівки тромботичних мас у перфорантній вені виконували тромб­ектомію з останньої під час компресії литкових м’язів та лігування перфорантної вени. У разі переходу тромботичних мас через перфорантні вени на гомілкові вени у 7 пацієнтів виконали лігування підколінної вени нижче від впадіння малої підшкірної вени з метою профілактики тромбоемболії легеневої артерії. У 26 пацієнтів виконали відкриту тромбектомію з підколінної вени або сурального венозного синуса за допомогою венотомії з наступним лігуванням уражених венозних синусів. У 3 пацієнтів у разі поширення процесу на підколінну й поверхневу стегнову вену виконали лігування останньої нижче від впадіння гирла глибокої стегнової вени.

Висновки. У випадку трансфасціального тромбозу з метою профілактики тромбоемболії легеневої артерії слід розширити об’єм оперативного втручання. Пацієнтам із трансфасціальним тромбозом незалежно від радикальності операції слід призначити лікування, як при тромбозі глибоких вен.